Андрій Римарук керує військовим відділом найбільшого волонтерського фонду підтримки армії в Україні "Повернись живим", ветеран російсько-української війни. Про те, скільки танків потрібно ЗСУ, та з якими запитами військові найбільше звертаються до фонду, про бої під Бахмутом, Вугледаром та Авдіївкою, тактику наступу росіян — в інтервʼю Суспільному.

Є рішення українського військового та політичного керівництва, що ми утримуємо позиції в Бахмуті, попри те, що ситуація там складна. Чи вам зрозуміло це рішення?

Для нас кожен населений пункт, кожен метр нашої землі має стратегічне значення. Бо відвойовувати буде надзвичайно важко — йти в наступ і тримати оборону — це різні речі. Ми бачимо чудову статистику роботи ЗСУ. Загальні втрати РФ в день — від 700 до тисячі військових, з них 70% — це Бахмут і околиці. Ворог за останні декілька місяців навколо цього міста втратив десятки тисяч військовослужбовців. І це тільки безповоротні втрати, ми ще не рахуємо санітарні втрати. Там можна сміливо множити на три. Це ті військовослужбовці Росії, які вже ніколи не повернуться в стрій, тому що мають досить тяжкі поранення.

Усі кричали: Читайте також: "Зараз знову потрібні черги у військкомати, одними донатами цю війну не виграєш", – військовий і поет Павло Вишебаба

Ми теж, на жаль, маємо втрати. Але перспектива така, що ми виснажили ворога, ресурс його бойової техніки. В середньому на добу в Бахмут і на околиці прилітало понад 20-ти тисяч снарядів. Ресурс стволів у РФ закінчується. Вони вже стріляють не так точно.

Не менш активні наступальні дії росіяни ведуть на напрямку міста Вугледар, і на Авдіївському напрямку. Авдіївка знаходиться в такому ж жахливому тактичному положенні, загрозливому до оточення, як і Бахмут. Відповідно, там теж ворог зазнав неймовірно величезних втрат, і це нам на руку. Це дає надію, що ворог виснажиться. Нам найголовніше не втратити паузу, коли він від наступу буде переходити в глуху оборону. І надважливо не давати ворогу будувати фортифікаційні споруди, щоб він більш впевнено почувався в обороні. Ця його пауза, якщо ми встигнемо, буде вікном можливостей для контрнаступальних дій ЗСУ.

Читайте також: Як українські військові обороняють Бахмут — Фоторепортаж

Попри все це, ми бачимо, в тому ж Бахмуті росіянам вдається все-таки потроху просуватися. Внаслідок чого в них зберігається потенціал це робити?

Вони не шкодують боєприпасів. Не шкодують особовий склад і не цінують його. Просто закидують м’ясом. В декількох останніх відрядженнях я був свідком того, як майже під сотню військовослужбовців Росії штурмують наші позиції. Їх знищують. На наступний день вони повторюють — на тому самому напрямку, на тій самій дорозі. Йдуть по своїм же трупам. На третій день знову повторюють, на четвертий день повторюють. Звісно, нашим військовослужбовцям перебувати в такому режимі 24/7 теж важко.

Оборона Бахмута триває вже не перший місяць. Але останні кілька тижнів дуже складні в плані кількості жертв саме для української сторони. Чим це зумовлено?

Вони гинули й раніше, і в більшій кількості, на превеликий жаль. Просто війна стає більш відкритою, більш доступною для ЗМІ, для соцмереж. Інша складова, чому йдуть такі втрати — росіяни зняли величезну кількість артилерії з інших напрямків і більше її застосовують саме в районах Бахмута, Авдіївки, Вугледара. В Бахмуті вони хочуть зробити оперативний простір і вийти на Часів Яр, що дасть їм можливість для подальших наступальних дій. Але їм поки що це не вдається. На Вугледарському напрямку їх ефективно знищують підрозділи територіальної оборони, 72 і 68 бригад, спалюючи десятками на місяць їхні танки. А Авдіївка — наші підрозділи там тримають місто від 24-го лютого, не здали жодного метра. Десь там росіяни посунулись на Костянтинівській трасі, але оборона міста триває вже понад рік. Увесь цей час місто знаходиться в напівоточенні, й наші військові не здаються.

Українська розвідка заявляла, що Росія має плани до кінця березня захопити Донеччину і Луганщину. Вже середина березня. Чи взагалі лишається реальним для росіян план захопити ці області?

Дам відповідь з сарказмом. Нехай пробують далі, нам це вигідно. Ми бачимо по щоденній статистиці. Їхні спроби нас тішать.

Читайте також: Як працюють мінометники, аеророзвідники та волонтери у найгарячішій точці фронту. Фоторепортаж з Бахмута

Є ще якісь напрямки, де росіяни можуть спробувати наступати?

Вони будуть пробувати відтіснити нас на напрямку Сватове – Кремінна, будуть кидати на це всі сили. Будуть продовжувати намагатись оточити Бахмут. Якщо подивитися і проаналізувати хід бойових дій, їхня найбільша інтенсивність проходить не в самому місті, а на околицях. Вони вчаться теж і вже не заходять в міста в лобову, як це робили минулого року. Ще, найактивніші бої будуть в районах міст Донецьк та Вугледар.

Тобто все-таки будуть зосереджуватися на Донецькій та Луганській областях?

У них були мрії прорватись на Запорізькому напрямку, але ці спроби вже знівельовані.

Відбулося чергове засідання в форматі "Рамштайн" і серед тем, які там обговорювались, була така: як найшвидше забезпечити Україну максимальною кількістю боєприпасів. Це зараз ключове питання?

Звісно. На 15-20 пострілів з боку Росії ми відповідаємо одним і іноді його навіть вистачає, тому що в нас є високоточні кориговані боєприпаси. Але, як кажуть самі військові, боєприпасів багато не буває. Якщо ми говоримо про контрнаступальні дії, нам потрібно мати величезний запас та резерв боєприпасів. Чи є він у нас? Не відомо. Чи не вистачає боєприпасів на фронті? Так. Якою кількістю боєприпасів нам будуть допомагати? Теж ніхто не знає. Відповідно, покладемо всі надії на наших спеціалістів, які ведуть перемовини, представників Міністерства оборони та дипломатів.

Що стосується обіцяної військової допомоги — вже зараз анонсована кількість танків, по тих же Leopard на тижні озвучили певну кількість — 150. Чи цього достатньо саме для контрнаступальних дій?

Загальна потреба танків в ЗСУ вираховується сотнями, вона більше, ніж пів тисячі. Щоб укомплектувати весь штат, всі підрозділи, поновити втрачену техніку, нам потрібно понад 1 350 танків. Це неймовірна кількість. Можемо списати 25-30% на те, що більш сучасна техніка замінить якістю кількість. Але все ж таки давайте будемо виходити з військової тактики. Нам потрібна більша кількість, тому що при наступі твої засоби, сили, ресурси мають переважати сили ворога в п’ять разів. Тому нам досить виважено і стримано треба буде підійти до цього рішення. Мені б не хотілось коментувати те чи інше рішення Генштабу чи Міноборони. Покладаємося на їхній професіоналізм.

Читайте також: "Гігантських проривів, як танки Leopard 2, поки очікувати не варто" — посол України в Німеччині Макеєв

Після тієї кількості танків, яку ви назвали, виникає запитання: що ми можемо зробити з кількістю, яку анонсують?

Але ж ми не знаємо, скільки нам їх дадуть насправді, коли дадуть, скільки для нас вже законтрактовано. І Міноборони або головнокомандувач не зобов’язані після кожного телефонного дзвінка виходити у Фейсбук або Твіттер і звітувати перед суспільством.

Тобто є надія, що реальна кількість військової допомоги буде більша, ніж анонсована?

Дивіться, що таке танк? Шматок металу. Без підготовленого екіпажу він не поїде і сам стріляти не буде. Тут ще не потрібно забувати про якісну довгострокову підготовку особового складу. Вона не може бути швидкою. Готуються інструктори, особовий склад, вони потім повертаються в Україну, примножують досвід, навчаючи ще більшу кількість людей. Це довготривалий процес.

Питання до вас як до представника фонду "Повернись живим": які зараз до вас найчастіші запити з напрямків Бахмута, Вугледара, Авдіївки?

З усіх напрямків запити майже однакові. Топ-позиції — це в першу чергу малі дрони, без них ніяк, бо якщо не бачиш ворога, не можеш передбачити його дії й скоригувати вогонь. Один дрон коштує від 80 до 250 тисяч гривень. Їх за добу на фронті втрачається десяток, а то навіть декілька десятків.

На другому місці — зв’язок. Радіостанції так само втрачаються, як і дрони, після кожного обстрілу. Вони не броньовані, не живуть, на превеликий жаль, вічно. Тільки від 1-го січня фонд "Повернись живим" на сьогодні передав у війська понад сім тисяч радіостанцій.

На третьому місці — тепловізійна оптика, без якої теж ніяк, тому що потрібно бачити й убезпечувати себе вночі. На четвертому — транспорт, логістика.

Ми зараз заходимо в трошечки іншу нішу, і фонд почав закуповувати зброю. Перше — ми будемо передавати найпотужніше піхотне озброєння. Міномети калібром 120 міліметрів для бригад територіальної оборони. У них цього озброєння не було. Продукція вже законтрактована. Там, окрім мінометів, буде ще ряд супутніх товарів. І дрони, і автомобілі, і радіостанції, і прилади нічного бачення, і енергоощадне обладнання. Ми все будемо передавати комплексно після навчання особового складу. Стартуємо десь на початку квітня.

І стосовно мінометів, тут відповідальність областей. Територіальна оборона у нас є в кожній області, і ми на всіх розділили збір. Є області, які вже зібрали кошти для своїх бригад, а є, які пасуть задніх, і навіть половину зібрати не можуть. Тому я закликаю: зайдіть, подивіться, почитайте про цей проєкт, можете глянути, яка область скільки коштів вже зібрала, і долучайтесь. Бо на початку війни всі кричали: "Купіть для ТрО зброю!" Ось ми купуємо, допоможіть нам.

На що найефективніше донатити?

Не можна швидко і якісно виміряти. Воно в комплексі все допомагає і рятує життя. Багато наших проєктів в першу чергу зорієнтовані не на допомогу знищення російських військових, а на вбереження життів наших військовослужбовців. Досить потужні проєкти з мінної безпеки, тому що, на превеликий жаль, в нас понад 18% території України заміновано. Це історія про роботу і в тилу, і на передку. Так само з тактичною медициною: вчити рятувати житт

Джерело