Новий закон про деколонізацію передбачає, що державний орган затверджує перелік того, що має бути перейменовано, надає рекомендацію, що назву треба привести у відповідність до закону в певні терміни, але не нав’язує рішення сам. Тобто місцеві ради самі оберуть, як саме перейменувати той чи інший топонім. Про переваги нового закону «Главкому» розповів один з авторів законопроєкту, «слуга народу» Віталій Безгін.
Нардеп пояснив, що до процесу перейменування топонімів залучений Інститут національної пам’яті, а Національна комісія зі стандартів державної мови формує перелік назв, які підпадають під дію закону.
«Перелік цих назв оприлюднюється та одночасно пропонуються альтернативні варіанти перейменування. Однак самим перейменуванням і фінальним рішенням займається місцева влада, яка безпосередньо й комунікує з громадою», – зазначив нардеп Безгін.
Більш того, місцева влада може не врахувати рекомендацію державних органів і запропонувати свою назву, яка, звісно ж, не може суперечити закону про деколонізацію.
«Після цього, кожна місцева влада має провести громадські обговорення, які є обов’язковими. На це законом виділено приблизно місяць, і на цьому етапі громада має висловитись», – додав Безгін.
На процес перейменування може вплинути кожен громадянин. Українці можуть писати листи на місцеву раду або голову громади, а ті мають надати офіційну відповідь з позицією. Фінальне слово буде за громадою та місцевим самоврядуванням. За словами Віталія Безгіна, закон – це лише механізм і рамка, у межах якої варто рухатись, – без жодних вказівок чи тиску.
«Якщо громада проти якогось варіанту, який запропонувала влада, – це одна історія, тому й варіан буде пропонуватися не один. Але якщо громада просто проти перейменування як такого, то все одно буде ухвалене державницьке рішення», – пояснив один із авторів законопроєкту.
Так, наприклад, нещодавно перейменували Новоград-Волинський в Житомирській області на Звягель – історичну назву. Тоді громадські слухання закінчились голосуванням 50/50 «за» і «проти» перейменування. Різниця на користь перейменування склала лише декілька голосів, і ті, хто був проти, заявили, що місцева влада сфальшувала голосування. Незважаючи на це, парламент за перейменування проголосував.
За словами Безгіна, закон про декомунізацію мав декілька недоліків у реалізації.
«Закон про декомунізацію, як і будь-який інший закон, не є досконалим та ідеальним. Як на мене, ключова проблема в декомунізації полягала в тому, що топоніміка нав’язувалась згори. Протягом трьох з половиною років каденції цього парламенту вже накопичилась купа подань, коли місцева влада звертається з бажанням змінити назву, яка з’явилася внаслідок декомунізації», – додав нардеп.
Найбільш такий яскравий приклад – коли в Черкаській області селище Вікторівка в рамках декомунізації перейменували в Поминник. Напевно, не дивно, що місцеві мешканці не хочуть з такою назвою миритися. За новим же законом остаточне рішення щодо назви буде ухвалювати сама місцева громада, яка раніше жодним чином не впливала на цей процес.
Після повномасштабного вторгнення Росії українці почали відкидати ворога не тільки від наших фізичних і політичних кордонів, а й з культурного простору. У громадах стартував процес так званої дерусифікації. Місцеві органи самоврядування перейменовують вулиці та демонтують російські пам’ятні знаки, а також радянські – ті, що не були прибрані під час декомунізації.
