Алекс Шадських – студент медичного вишу. Після повномасштабного вторгнення йому довелося проміняти скальпель на автомат. І без жодної військової підготовки стати на захист рідної країни.

“Десь років у 10 я захотів стати медиком. У мене було таке покликання, бо в мене дуже сильно розвинута емпатія, – розповідає свою історію Алекс. – Розпочалося повномасштабне вторгнення, і я подав анкету в медуніверситет, зазначив, що можу надавати медичну допомогу. Нас прикомандирували до певної роти, видали автомати. Я ніколи його в руках не тримав, я лише на картинках його бачив, цей автомат. Я навіть не знав, куди там вставляється той магазин”. 

Киянка Олександра “Чешир” – колишня поліціянтка. Останнім часом дівчина працювала на цивільній роботі. Але після 24 лютого записалася в теробону і наразі відвідує курси з військово-тактичної підготовки. 

Де цивільні чоловіки та жінки наразі можуть опанувати військову справу

“Я також можу зробити свій внесок в нашу перемогу і я вирішила не залишатись осторонь. Подумала, якщо не я, то хто?”. 

В перші дні повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ одночасно вступило понад 300 тисяч українців. Серед них був і Алекс. 

“Єдина різниця між мною та моїми побратимами – крім того, що я був без військової освіти – це те, що я маю відношення до ЛГБТ спільноти. Мені дівчата взагалі були нецікаві, і я це зрозумів в 14 років. Якщо ти людина ЛГБТ – це не якесь виправдання, аби не захищати країну”. 

“Мої солдати спочатку мені дали позивний “Вітамін”. І коли я розповів своїм солдатам, про те, що я гей, один із них, який, скажімо, пережив лихі  90-ті, сказав: “Для мене ти залишишся тим самим “Вітамінчиком”, яким ти був і до того”.

Перед кожним новобранцем постає перше випробування: опанувати військову спеціальність якісно, ефективно та в стислий термін. Волонтер-доброволець Алекс Шадських пригадує, як важко було зорієнтуватися в усьому й одразу: 

“Я інколи навіть не знав, куди бігти. Одного разу я ледь не заїхав до росіян, тому що я думав, що саме там мої солдати, моя позиція. А ще бронежилет важить до 15-ти кілограмів, рюкзак з медикаментами – до 25-ти кілограмів. Ти на стресі і ти очікуєш, що зараз хтось може на тебе напасти або щось прилетіти. Виживати під час війни – це хардкор-режим. Потрібно готуватися до нього”.

Військова підготовка – задовлення з не дешевих. Повний курс навчання американського морпіха перевищує мільйон доларів.

“Підготовка морського офіцера США  – найдорожча освіта в світі. На одну людину припадає 280 тисяч доларів, і це на один рік, а вчаться вони 6 років”, – розповідає боєць ЗСУ Михайло Макарук. 

В Україні вартість приватних курсів з військової підготовки варіюється від символічних двохсот гривень на день і сягає до 15 тисяч з один день навчання – вартість залежить від використання коштовної техніки, зброї та амуніції. 

“Без навичок взагалі не можна, тож поки у мене є час, я вчуся, – робить власний вибір Олександра “Чешир”. –  Я служила в поліції, деякі навички все таки у мене були, тобто, я не повний нуль. Але я розуміла, що мені треба отримувати нові навички, які мені можуть потім знадобитись”.

Олександр Дорофєєв пішов на курси з військово-тактичної підготовки після того, як вижив в окупованому тоді Херсоні. 

“Постійно були під обстрілами, багато людей повбивало, я бачив смерть… В групу з підготовки я прийшов два місяці тому. Вже наприкінці грудня їхатиму до Херсону. Навіть якщо летітимуть ракети або щось інше, я чітко розумію свій план дій. Я впевнений, що я звідти повернуся живим і все буде нормально”. 

Цивільні українці, які наразі опановують військову справу були б щасливі, аби їм ніколи не довелося використати навички на фронті – не через страх за власне життя, а через віру в нашу перемогу. Проте, поруч із неадекватним сусідом ми маємо завжди бути напоготові. 

“Ми не знаємо, що вони зроблять нам знову через 40 років. Історія повторюється, скільки вже нас росія принижувала. Репресія, голодомори – все це було штучно зроблено, щоб вбити українську націю”, – каже волонтер-доброволець Алекс Шадських.

Джерело