У Києві триває процес дерусифікації. У травні перейменували ще 26 міських об’єктів та три станції метро, назви яких були пов’язані з Росією та її сателітами
Член київської комісії з питань найменування Тиміш Мартиненко-Кушлянський розповів в інтерв’ю Суспільне Культура про проміжні підсумки дерусифікації столиці.
Після чергового перейменування виявилося, що в Києві тепер дві вулиці Гетьмана Скоропадського. Одну з них міський голова Віталій Кличко пропонує назвати на честь мера Києва часів нульових Олександра Омельченка. Що ви думаєте з цього приводу?
Вирішення цієї ситуації лежить в необхідності прибрати маленьку вулицю Скоропадського, але яким чином це зробити, — постає питання. У січні цього року в опитуванні в застосунку "Київ Цифровий" 74% киян висловилися проти перейменування цієї вулиці на честь Олександра Омельченка. На думку громадян варто зважати. У міського голови інша позиція, і зараз цей проєкт рішення на розгляді в Київській міській раді. Чим історія закінчиться, наразі не відомо. Також у нас є петиція [проти перейменування], яка зібрала понад 6 тисяч голосів.
Продовжуючи тему: стався такий випадок — перейменували вулицю Грекова (радянський історик) на родини Глаголєвих (священники Російської православної церкви). Як так виходить і що в цьому випадку робити?
Це одне з найкращих перейменувань, яке в Києві трапилося в межах дерусифікації. Це унікальний випадок, коли постаті доповнили топонімічний ландшафт і загалом культурний комплекс, розташований у цій частині міста. Колишня вулиця Грекова пролягає поруч з Бабиним Яром, вона прокладена по території колишнього Сирецького концтабору, де в роки нацистської окупації Києва знищували людей. Отець Олександр Глаголєв та його син Олексій Глаголєв — це праведники народів світу. Глаголєви — це київська родина, яка дала одну з найбільших кількостей праведників з-поміж киян у роки Другої світової війни.
Я розумію, коли питання виникає через Російську православну церкву, але треба брати контекст. У час, коли жили Глаголєви, не було іншої церкви, крім РПЦ. Ми не судимо людей за формальними ознаками. Людина не є негативним персонажем тільки через те, що вона служила в російському імператорському війську. Наприклад, Котляревський був достатньо високим чином у російській імператорській армії. Це не робить його негативним персонажем. Це дуже важливий момент, коли ми говоримо про переосмислення нашого минулого.
Мені доводиться постійно на цьому наголошувати: дуже важливо вивчати історію, а не інтерпретувати її. Принципова різниця у тому, що вивчення історії — це ми спираємося та аналізуємо конкретні факти в тому історичному контексті, у якому ці факти відбувалися. Ми не намагаємося пристосувати події минулого до подій сучасності або інтерпретувати події минулого з позиції сучасності.
Яким чином історичний контекст, наприклад, із сім’єю Глаголєвих, можна вписати в історичний простір?
Ми оцінюємо людей по їхніх вчинках: чи робили вони щось проти українського народу та культури. Відповідь на питання ми даємо у випадку тих окремих росіян, чиї імена зберігаються в Києві, але які є невід'ємною частиною українського культурного ландшафту. Наприклад, пілот Петро Несторов та Микола Лісков — письменник, який проживав у Києві. Він є абсолютно не політичним персонажем, він не робив нічого негативного з точки зору культури. У цьому є певна особливість процесу деколонізації, у який ми зараз заходимо.
Момент локального контексту принципово важливий, його треба брати до уваги, коли говоримо про деколонізацію. На прикладі Петра Несторова: для інших міст України Несторов — принесений персонаж, який не має для них жодного значення, а конкретно для Києва цей персонаж має велике значення.
Стосовно почесного громадянства Києва. Нещодавно Леоніда Брежнєва позбавили статусу "почесного громадянина Києва", він цей статус започаткував. Чому це було важливо зробити і чи потрібен нам тепер статус почесного громадянина міста?
Поняття почесного громадянства міста Київ іде з Російської імперії, і воно було запроваджене з кінця ХІХ століття. У тих умовах, коли це звання запроваджували, це була найвища форма визнання, яку людина могла отримати прижиттєво в місті. Дуже рідко людині надавали таке звання. Тому почесних громадян було трохи більше десятка.
У пізні радянські часи відновили це звання. Радянська дійсність нівелювала звання тому, що статус почали присвоювати політичним діячам, "червоним" директорам. Тому на сьогодні статус почесного громадянина переживає певну кризу. У нас є авторитетні заслужені люди, які мають це звання, але поруч з ними — ті, кого не знає ніхто, крім вузьких професійних сфер. Чому в масштабах міста їм надають це звання, мені не зрозуміло.
Думаю, це питання потребує подальшого обговорення, вирішити, може, взагалі не треба присвоювати це звання.
Варто, але треба передивитися підхід.
Стосовно " пушкінопаду". Тренд дійшов до Латвії: у Ризі повалили пам'ятник Пушкіну. А в Києві досі стоять, зокрема пам’ятник на Шулявці. Коли вже і чому так довго?
Це ще найбільший пам'ятник на теренах колишнього Радянського Союзу, якщо я не помиляюся.
Що він робить у Києві?
У Києві він поки що стоїть. Сподіваємося, що прийде час, коли він там не стоятиме. Ситуацію з Пушкіним на Шулявці неможливо вирішити просто, бо він має охоронний статус, це пам'ятка національного значення. У цьому основна проблема. Є нормативний пінг-понг між місцевою і національною владою. Міністерство культури стверджує, що міська влада має право перенести пам'ятник, навіть якщо в нього буде зберігатися статус. Міська влада каже, що не може цього зробити: спочатку зніміть статус, а потім ми перенесемо.
Хто в цьому випадку має знімати статус?
Статус має знімати Кабінет Міністрів.
Які просування в цьому напрямку?
У Міністерстві культури кажуть, що вони активно над тим працюють.
Є ще історія, що триває багато років, ще з першої хвилі дерусифікації — ситуація з пам'ятником Щорсу, якому і копито вже відрізали. Чи схожа з ним історія?
Історія схожа. Але є питання з реалізацією демонтажу Щорса. Через конструктивні особливості пам'ятника його не можна механічно знести, бо це зруйнує постамент. Тому, окрім питання охоронного статусу, потрібно розробляти документацію на демонтаж, яка є складним інженерним процесом. Це вимагає коштів і часу. Історія подібна зі статуєю Батьківщини-матері в Києві, де теж, здавалося б, проста задача. Люди висловилися, що хочуть замінити радянський герб на український. Технологічно це можна зробити, але саме виконання робіт вартісне.
Це рішення громадськості вже взято в роботу?
Так, воно вже розробляється. Проєктні інститути активно працюють над тим, щоб розробити проєкт. Але це потребує часу.
Декомунізовані об'єкти, пам'ятки національного та культурного значення треба кудись бережно переміщувати. На якому етапі проєкт Музею радянської окупації та чи на часі він?
Зараз ця ідея на тій же стадії, що і 5, і 10 років тому — на етапі дискусії й активних обговорень. На жаль, до сьогодні реальних кроків для створення такої локації не було зроблено, коли вони будуть — невідомо. Перше питання про створення такого музею на території Києва підіймалося ще у 2006 році. Було пропрацьовано міськими органами влади можливе місце розміщення музею, але воно жахливе і непридатне для такого музею, — на околиці міста, куди ми не зможемо привести туристів.
Куди ж переміщують демонтовані пам'ятники?
На сьогодні їх переміщують переважно в музей авіації, у просторі ангари. Їх туди складають на зберігання, але не всі пам'ятники туди потрапляють. У Києві пам'ятники радянським діячам почали демонтувати ще у 2008-2009 роках. Нині вони переважно втрачені, за моєю інформацією.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
Джерело
