Коли я чую побажання «перемоги», я часом трохи психую і можу наї**нуть. Бо це сране пекельце.

Про яку перемогу ви говорите? Ми живемо в світі, де абсолютна меншість ціною власного життя і колосальної самопожертви гарантує безтурботне життя абсолютній більшості. Ми живемо настільки різним життям, що вам неможливо навіть уявити.

Київ переповнений людьми, зокрема чоловіками призовного віку. Це лише у мене в роті завжди бракує людей, а в «Білому наливі» на Хрещатику їх як гівна. На власні очі бачив чергу до півсотні клієнтів.

Про яку перемогу ви мрієте? Коли черги на Буковель довші за черги до ТЦК

На Донбасі практично всі військові орендують собі житло. Альтернатива у підрозділів зазвичай – або жити у школі/клубі, куди рано чи пізно прилетить, або в наметах. Тому в пунктах тимчасової дислокації всі розселяються по хатах. Так от на Донбасі за ці хати треба платити. Причому бувають випадки, коли за хату платять по 2 тисячі гривень з людини, а загалом більше 20 тисяч гривень на місяць. Це, с*ка, дорожче за Київ, але гірше за якістю.

Яка на**й перемога? Ви на приколі? Звідки вона візьметься?

Доки орки стояли під Києвом – збори на військові авто часом відбувалися за лічені години, а зараз місяці. Військові самі собі купують мавіки і корчі, бо жити хоцця. А майже увесь тил сидіть перед телемарафоном і радісно колупається пальцем у дупі.

І потім ще, с*ка, вилазить якесь дуридло, на честь якого колись назвуть нав'язливо-маніакальне психічне відхилення, і починає вимагати від Главкома дати їй план. А суспільство на це все втикає і радісно чекає на святого Миколая за новим розкладом. Бо останнім часом справи явно йшли на краще, не те шо 24 лютого, і тому всі вже змирилися з неминучою перемогою. Яку забезпечать Єрмак і Зеленський шляхом закупівлі додаткових кілограмів яєць для бомбосховищ. А тому будь-яка міська божевільна вже може вимагати від військових доповіді і звіту.

І потім тебе тіко так зупиняє на трасі якийсь недоумок у формі і питає, чи є в тебе зброя. Дядя, ти шо, ідіот? В країні війна, прокинься, бл**ь.  Звісно, у мене є зброя.

І ви усі прокиньтеся, нарешті, бл**ь. Бо тупо мріяти не лише про швидку перемогу. В цій реальності існують варіанти, при яких навіть довга виснажлива війна може стати недосяжною мрією. І перемоги нам ніхто не гарантував. Особливо, коли черги на Буковель довші за черги до ТЦК.

Чому, с*ка, жменька навіжених має героїчно померти в нерівному бою з переважаючим ворогом, а мільйони інших не здатні перекрити корупцію і дерибан? Чому через два роки війни я й досі збираю на корчі через фейсбук? Чому досі ми не здатні витягнути цю війну без волонтерів? Чому, б**ть, всі (ну, майже всі) забили на війну?

Вибачте, накипіло.

Джерело